Як медики ТНМУ підкорили Бродвей у стінах університету
Коли гасне світло у залі, а з-за лаштунків вириваються перші вибухові акорди джазу, межа між серйозним медичним університетом і блискучим світом вар’єте 1920-х років стирається остаточно. Цього разу театральна студія «Арт-драма» ТНМУ замахнулася на неможливе – живу класику, яку знає кожен, але яку мало хто наважується поставити на аматорській сцені. «У джазі тільки дівчата». Це була не просто вистава – це був п’ятимісячний марафон витривалості, перевтілень і справжнього акторського божевілля, про який ми детально розпитали керівницю студії Мар’яну Варварук.
Від «Гуцулки Ксені» до Чикаго: як народжувалася ідея
Задум поставити легендарну комедію виник у Мар’яни Варварук давно. Після тріумфального успіху попереднього мюзиклу «Гуцулка Ксеня» серце режисерки вимагало продовження свята. Жанр мюзиклу – її улюблений, адже він поєднує у собі все: драму, вокал, пластику та неймовірну енергетику, яка тримає глядача в напрузі до останньої секунди.
«У мене навіть був чіткий план: після «Ксені» має бути ще один великий мюзикл. Я вагалася між «Мама Мія» та «У джазі тільки дівчата». Але коли знайшла сценарій до «Джазу», зрозуміла – це воно! Це максимально комедійний жанр, який зараз, у наші складні часи, потрібен людям, як ніколи. Сміятися – це теж лікування, і ми вирішили виписати цей рецепт усім нашим глядачам», – розповідає пані Мар’яна.
Вибір був очевидним ще й тому, що «Арт-драма» – це колектив сміливих експериментаторів. Режисерка зізнається, що обожнює моменти перевтілень, особливо коли чоловіки грають жіночі ролі. Це завжди додає постановці особливого комізму, фарсу та драйву. Актори-студенти, як з’ясувалося, лише й чекали можливості взути підбори та приміряти перуки.
185 сторінок англійською. Закулісна боротьба зі сценарієм
Шлях до прем’єри був тернистим. Почався він не з репетицій, а з філологічних мук. Знайти готовий театральний сценарій українською мовою для такої специфічної постановки виявилося завданням із зірочкою. По суті, існувала або оригінальна бродвейська версія, або фільм 1956 року.
Мар’яна Варварук знайшла оригінальний англомовний сценарій фільму. Уявіть собі: 185 сторінок щільного тексту мовою оригіналу! Це був величезний обсяг роботи, який потребував сучасної адаптації. Тут на допомогу прийшли технології – текст перекладали за допомогою ChatGPT, після чого почалася виснажлива робота з редагування.
«Сценарій фільму має безліч локацій, які неможливо перенести на театральну сцену за кілька секунд. Мені довелося все скорочувати, спрощувати, викидати зайве та адаптувати мізансцени так, щоб нам було комфортно працювати в межах сцени актової зали. Я залишила лише найяскравіше, найсоковитіше, те, що працювало б на глядача тут і зараз», – ділиться закулісними секретами режисерка.
Вокал, хореографія та джазовий ритм
Підготовка до вистави стала однією з найтриваліших в історії студії. Майже п’ять місяців копіткої праці! Свій відбиток наклали зимові канікули, але головна причина затримки – складність самого матеріалу. Це був не просто театр, де достатньо вивчити слова. Це був мюзикл.
Джазові композиції потребували бездоганного вокалу, а танцювальні номери – неймовірної фізичної підготовки. За хореографію відповідала талановита Катерина Савченко, яка не лише грала одну з ролей, а й стала постановником усіх танців. Кожен рух, кожен жест мав дихати епохою джазу, гангстерських розбірок і жіночого шарму.
Мар’яна Варварук каже: «Це була величезна артистична робота поза межами звичних акторських репетицій. Ми працювали над кожною деталлю. Чи вартувало це того? Однозначно! Глядач відчув кожну секунду нашої підготовки».
Сім’я «Арт-драми» на одній сцені
Коли Мар’яна Варварук розповідає про своїх акторів, вона називає їх не інакше, як «мої діти». До вистави залучила чи не весь склад студії – на сцені одночасно перебували 24 людини. Це було принципове рішення режисерки: в «Джазі» є чудовий жіночий ансамбль, і це дозволило кожній дівчині розкритися, отримати власний образ, репліки та неповторні відчуття.
Але головним викликом, звісно, стали чоловічі ролі. Джо та Джері – двоє музикантів-невдах, які рятуються від мафії, переодягаючись у дівчат Джозефіну та Дафну. Ці провідні ролі блискуче виконали Роман Сосницький та Назарій Бобко. Ті самі хлопці, які раніше підкорювали серця глядачів у «Гуцулці Ксені».
«Щиро захоплена їхньою грою! Насправді, це одна з тих небагатьох вистав, яку я, як режисерка, могла комфортно дивитися із зали вже під час виступу. Я сама стала фанатом їхньої гри, просто сміялася разом з усіма, забуваючи, що я це ставила. Вони були неймовірні», – з вогником в очах каже Мар’яна.
Головну жіночу роль – красуні-співачки виконала Діана Бурдяк, яка стала справжнім діамантом ансамблю. Аби додати виставі ще більше авторського колориту, Мар’яна Варварук дописала дві цілком нові ролі: працівницю агентства Полі (її зіграла Анна Чорноус) та костюмерку Жанет (Катерина Савченко). Ці ролі були створені спеціально під характер акторок – екстравагантні, яскраві та незабутні.
Не менш харизматичними були й персонажі-чоловіки: Оузгуд, закоханий у Дафну, та Тоні, який полював за серцем Джозефіни. Їхні спільні танці з переодягненими хлопцями викликали в залі справжні вибухи щирого сміху. Це був, за словами режисерки, «театр фарсу та абсурду», який виглядав напрочуд цілісно та професійно.
Магія сцени, яку неможливо покинути
Цікавий факт: «Арт-драма» настільки сильно «затягує», що актори не залишають студію навіть після закінчення університету. Наприклад, Анна Черноус та Антон Шупа (який зіграв головного мафіозі Боса Спатса) вже є інтернами, але продовжують віддавати вечори театру.
«Навіть інтернатура не є приводом покинути «Арт-драму». Ми – це магніт. Антон, наш колишній керівник хору, тепер інтерн – і він знову з нами. Це показує, наскільки театр важливий для них, як для людей, а не просто, як дозвілля», – пояснює керівниця студії.
Медики-комедіанти: як поєднати скальпель і перуку?
Питання, яке хвилює багатьох: як майбутні лікарі, науковці та серйозні фахівці поєднують складне навчання з комедійним фарсом? Мар’яна Варварук переконана – їй просто неймовірно щастить на людей.
«Студенти ТНМУ мають прекрасне почуття гумору. А найцінніше – вони вміють і хочуть сміятися над собою. Коли я часом сумніваюся, чи не буде хлопцям незручно переодягатися у сукні, вони самі кажуть: «Давайте перуку! Давайте сукню! Це кайф!». Вони настільки душевно відпочивають під час цього процесу, що це стає їхньою власною терапією».
У театрі ТНМУ немає жорсткої диктатури. Ролі обговорюються, актори мають право вибору. Саме тому на репетиціях панує атмосфера драйву. Режисерка зазначає, що грати комедію значно легше емоційно, ніж трагедію. Тут не потрібно постійно тримати внутрішню напругу болю, а потрібно хіба ловити кураж.
Сміх як ліки: рецепт від студії
Нині, в часи постійного стресу та складних випробувань для України, емоційна розрядка стала життєво необхідною. Мар’яна Варварук зізнається, що спочатку не ставилася до цього так серйозно, але відгуки глядачів і пацієнтів змінили її думку. «Всі в один голос кажуть: ми хочемо позитиву, хочемо дофаміну! Ми живемо у стані постійної тривоги. Піти на виставу, забути про все на півтори години й просто щиро посміятися – це ідеальний рецепт. Це перемикання, яке дає сили жити далі», – каже Мар’яна.
Зала реагувала відповідно. Повний аншлаг, вибухи сміху на кожен жарт, море квітів і цукерок. Глядачі вже давно сприймають студентів-медиків не як аматорів, а як справжніх акторів, вимагаючи відповідного рівня якості. І «Арт-драма» цей рівень тримає.
Що далі? Мюзикли, драми та літні роздуми
На жаль для тих, хто не встиг побачити «У джазі тільки дівчата», гастролі поки що не плануються. Причина – суто медична та академічна: сесії, екзамени, «Кроки». Для студентів ТНМУ навчання завжди на першому місці, й режисерка це цілком підтримує. Проте вистава залишається в репертуарі. І можливо, в майбутньому її повторять.
Щодо планів на наступний сезон – «Арт-драма» на роздоріжжі. Глядачі благають про щось легке та музичне, але самі актори вже починають замислюватися над глибокою драмою. «Після двох мюзиклів я вже не боюся з ними ставити нічого! Шукатимемо нові форми. Але, напевно, музичні та хореографічні елементи залишаться назавжди. Прагнемо робити не просто сухі вистави, а справжнє театральне дійство, від якого перехоплює подих», – підсумовує Мар’яна Варварук.
Вистава «У джазі тільки дівчата» стала яскравим доказом того, що медики – це люди з безмежним творчим потенціалом. Вони знають, як лікувати не лише тіло, а й душу. І якщо найкращі ліки – це сміх, то студенти ТНМУ вже отримали свою ліцензію на його виготовлення.
Тож, доки завіса опущена, актори повертаються до підручників з анатомії та хірургії. Але ми точно знаємо: десь там, у шухлядах, уже лежать нові сценарії, які знову змусять нас плакати від сміху та дарувати бурхливі оплески стоячи. Бо джаз у ТНМУ ніколи не вмирає.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлини Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ